Біографія письменника – це його книжки, але людей часто цікавлять побутові питання – народився, вчився, одружився. Тим більше, коли йдеться про такий екстраординарний випадок, як їхній – брати-близнюки! Брати Капранови, відомі видавці і письменники кажуть: «Без читача не існує книжки. Непрочитана книжка – це просто стосик задрукованого паперу. І тільки в голові читача вона перетворюється на твір мистецтва». Я спробувала зрозуміти, що в головах цих братів-близнюків, як вони пишуть свої книжки, що думають про літературу та життя.

Коли ви зрозуміли, що прийшло справжнє доросле життя?

Ми ще не зрозуміли цього. Ви знаєте, весь час думаєш, що ось-ось і все зміниться. Таке дитяче відчуття. Воно останнім часом минає, та все ж не минуло. Адже, ми з задоволенням знаходимось в дитинстві, періодично в нього повертаємось, коли видаємо дитячі книжки чи пишемо їх. Дитинство – це те, що нас супроводжує постійно!

Що вас підштовхнуло до написання першої книжки і взагалі до української літератури?

До написання першої книжки нас підштовхнуло читання українських книжок, і до української літератури також. У нашому дитинстві в хаті була велика бібліотека. Взагалі, наша родина читаюча і освічена. Тому, в дитинстві усі писали вірші: бабуся і мама, і брат… Це для нас, все одно, що дихати. Перший альманах родинної творчості ми видали в сьомому класі. Там були уже твори брата, наші і бабусі, і мамині. Не було такого, що ми взяли і вирішили. Це те, в чому ми виросли.

Що вас надихає, як ви генеруєте ідеї?

В процесі спілкування. Надихають нас люди. Ніякого більшого афродизіака, ніж люди – взагалі не існує. Життя цікавих людей! Ти побачив, і хочеш про них написати, чимось здивувати, ти хочеш їх розсмішити, хочеш від них підзарядитися…

Є у вас певний період дня, коли ви сідаєте і починаєте творити?

У нас є період життя, коли бачимо, що якість ідей перейшла певну межу і варто почати писати. Адже книжка ніколи не пишеться одразу, для цього потрібен час. Скласти план, розробити основні характери, основну інтригу… Коли бачимо, що воно все достатньо склалося, то встаємо, кидаємо офіс і їдемо кудись, бозна-куди, щоб нас не смикали і ми могли писати спокійно книжку. Це буває раз на два роки.

Як ви ставитесь до нецензурної лексики в сучасній українській літературі?

Це така сама зброя в руках письменника, як і будь яка інша. Якщо ти пишеш, наприклад, про бандитів чи політиків і будуть вони всі висловлюватися виключно високим штилем – тобі ніхто не повірить. Це художній засіб, який треба дозовано вживати, тоді коли потрібно і не передозувати, це достатньо сильна речовина, вона може відторгнути читача.

Хто між вами, братами, є лідером?

Ми міняємось. Тому що, бути лідером це доволі важка ноша. Це як велосипедисти на змаганнях – постійно змінюються в лідерстві. Так і ми.

Якби ви зараз спіймали золоту рибку, які 3 бажання ви б їй загадали?

Ми б її попросили вигадати нам 3 бажання!

Як ви сприймаєте життя? Як випробування чи можливість?

Життя – це штука складна. В нас немає варіантів. Ми сприймаємо його, як воно є. Ми вважаємо, що людину створили за подобою Бога. І на це у нас є підстави. Так написано у мудрих книжках. І в зв’язку з цим, ми бачимо свою задачу точно таку, як задача і в Бога. Бог – Творець, з великої літери; ми – творці, з малої. Наша задача творити світи. Він створив великий світ, ми творимо маленькі світи: свою родину, свою вулицю, свій дім, своє місто, свою літературу… Ми вважаємо, що чоловік повинен виправдати своє боже походження і стати господарем світу, який він створює.

Зараз брати Капранови пишуть новий роману «Забудь-річка». Сюжет заплутаний — волею долі троє чоловіків потрапляють на Другу світову під одним іменем — Степан Шагута. Один служить у Червоній Армії, другий в УПА, третій у дивізії «Галичина. В наш час (2010 і далі) правнуки Степана Шагути намагаються розібратися, хто насправді був їхнім предком. Бо кохають одне одного. Письменники, видавці, співаки, ведучі телепрограм Дмитро та Віталій Капранови вважають: «Чоловік має пережити бідність, війну і кохання. Перші два випробування нам зараз випали. Але ж не забуваймо про кохання!»

Дарина Мельничук

Лариса Ившина
ljn6317@gmail.com
Украинская журналистка и общественный деятель, главный редактор газеты ПостФактум.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *